12 травня, у Москві відбудеться перший півфінал міжнародного пісенного конкурсу Євробачення-2009. За свою більш ніж піввікову історію, конкурс, відзначився безліччю скандалів. 2009 рік не став винятком.

У 2009 році від участі в Євробаченні, фінал якого відбудеться 16 травня в Москві, відмовилася Грузія після того, як пісню We don't wonna put in групи Стефане і 3G звинуватили у політичному підтексті. Союз мовлення Євробачення не допустив цю пісню до участі в конкурсі - музикантам було запропоновано змінити текст, або замінити пісню. Однак виконавці вирішили зовсім відмовитися від участі в конкурсі.

У Росії гостру критику викликала перемога в національному відборі української співачки Анастасії Приходько, незадовго до цього дискваліфіковану з українського відбору на цей конкурс.

Приходько, що представляє Росію, живе в Києві і приспів конкурсного номера Мамо виконує українською мовою. Правилам конкурсу це не суперечить, але коли співачка перемогла у національному російському відборі, випускниці Фабрики зірок пригадали необережні репліки на національну тему, а її брата Назара звинуватили в націоналізмі.

У 2008 році в травні іспанське телебачення показало документальний фільм, в якому стверджувалося, що перемога іспанки Массіель в Євробаченні 1968 року була організована диктатором Франко для підняття престижу Іспанії. Іспанські чиновники нібито відвідали інші країни-учасниці і купили голоси членів журі, які оцінювали конкурс в той час. За даними авторів фільму, переможцем повинен був стати британець Кліфф Річард з піснею Congratulations.

У 2007 році фінські організатори Євробачення пригрозили зняти з конкурсу пісню ізраїльського гурту Teapacks Push the button через політичний контекст. В її словах про "божевільних правителів", які "натиснуть на кнопку", легко вгадується натяк на ядерну програму Ірану.

У 2007 році вибухнув скандал навколо пісні Андрія Данилка (Вєрки Сердючки) Danzing. Російські глядачі звинуватили Данилка в тому, що у фіналі конкурсу він заспівав фразу "Russia Goodbye" замість офіційної версії "Lasha Tumbai".

У 2006 році від участі у фіналі Євробачення в Афінах відмовилася Сербія і Чорногорія, оскільки сербська і чорногорська телекомпанії не змогли домовитися про єдиного представника. Роком пізніше і сербський, і чорногорський співаки виступали на конкурсі як представники незалежних держав.

У 2005 році в Україні відбірковий конкурс для участі в Євробаченні пройшов гурт Гринджоли з гімном помаранчевої революції Разом нас багато. На вимогу Європейського союзу мовлення (EBU) їм довелося змінити слова пісні, щоб зробити її менш політизованою.

У 2005 році Ліван відмовився від свого дебюту на конкурсі, оскільки європейські організатори заборонили йому замінити виступ співака з Ізраїлю на місцевому ТБ телереклами. Через пізню відмову мелемовну компанію Лівану було оштрафовано.

У 1978 році перемога ізраїльського виконавця Ізхара Коена на Євробаченні в Парижі стала повною несподіванкою для Йорданії. Телебачення країни замість виступу ізраїльтянина показувало букет квітів. Коли під час підрахунку голосів зрозуміли, що він може виграти конкурс, трансляцію взагалі перервали нібито з технічних причин. Наступного дня йорданські ЗМІ повідомили, що переможцем став представник Бельгії, який насправді зайняв друге місце.

У 1975 році Туреччина відмовилася їхати на конкурс в Єрусалим, зазнавши тиску з боку арабських країн, які виступали проти участі представника переважно мусульманської країни в конкурсі на території Ізраїлю.

У 1974 році італійський державний канал RAI відмовився транслювати конкурс через пісню італійської учасниці Джільоли Чінкветті Si (Так). Цензори каналу побоювалися, що композицію можуть сприйняти як пропаганду напередодні референдуму, на якому італійці повинні були висловитися за скасування ("так") або збереження ("ні") закону, що дозволяє розлучення. За підсумками референдуму розлучення були остаточно легалізовані.

У 1974 році в Португалії трансляція по радіо пісні португальского учасника Євробачення E depois do adeus стала таємним сигналом для початку "революції гвоздик" - військового перевороту, який привів до повалення режиму диктатури.

У 1969 році Австрія брала участь в конкурсі в Мадриді, оскільки не хотіла надсилати свого виконавця в країну з диктаторським режимом.

У 1964 році під час фіналу в Копенгагені на сцену вискочив чоловік з плакатом Бойкот Франко та Салазару, що протестував проти участі в конкурсі Іспанії та Португалії, де правили ці диктатори.

Некоректні висловлювання

У 2006 році представниця Ісландії Сильвія Найт привезла на Євробачення в Афіни пісню, що містить лайку. На попередження Європейського союзу мовлення про те, що це порушує правила конкурсу, вона заявила, що буде співати, що хоче. Однак, у півфіналі співачка замінила її на співзвучне, але цензурне слово. На щастя організаторів, до фіналу вона не вийшла.

У 2001 році журналіст ВВС Террі Уоган, який беззмінно коментував Євробачення більше 20 років, образив ведучих конкурсу в Данії. Під час шоу він неодноразово називав їх "Доктор Смерть" і "Зубною феєю". Ця історія потрапила на перші шпальта данських газет, телекомпанія BBC отримала кілька тисяч гнівних послань від датчан і була змушена попросити пробачення. Ведучого, відомого на батьківщині своїми саркастичними коментарями, не покарали. Пізніше він жартував, що в Копенгагені йому доведеться ходити з паперовим пакетом на голові, тому що "датчани його ніколи не пробачать".

Відмови від участі

У 1997 році Італія востаннє брала участь в Євробаченні, після чого оголосила йому бойкот, посилаючись на "низький музичний авторитет" конкурсу. У ЗМІ називають різні причини такої поведінки - від невдоволення рідкими перемогами (дві за весь час проведення конкурсу) до низьких телерейтингів і бажання розвивати свій фестиваль в Сан-Ремо.

У 1985 році югославський виконавець не поїхав на фінал в шведський Гетеборг, оскільки день конкурсу збігався з п'ятирічною річницею смерті Тіто.

У 1982 році Франція брала участь у конкурсі, назвавши його втіленням "нісенітниця" і "посередності". Наступного року вона повернулася з іншим організатором - на зміну телеканалу TF1 прийшов France 2.

У 1976 році Швеція не брала участь в Євробаченні в Гаазі з побоювання, що в разі перемоги їй наступного року доведеться стати країною-організатором. Країна вже приймала конкурс в 1975 році і була не готова організувати ще одне дороге шоу. З огляду на те, що перемогу на Євробаченні 1974 у Бірмінгемі та почесний обов'язок виступити господаркою їй приніс гурт ABBA з піснею Waterloo, повторення подібної ситуації було цілком імовірне.

У 1972 році Князівство Монако відмовилося приймати Євробачення, оскільки не знайшло на своїй території відповідного приміщення.

У 1969 році Ліхтенштейн подав заявку на участь у Євробаченні і отримав відмову, оскільки у нього не було своєї телерадіомовної компанії. Друга спроба в 1976 році також завершилася нічим.

У 1960 році Нідерланди, які перемогли на Євробаченні роком раніше, відмовилися приймати конкурс з фінансових причин. Пізніше так само вчинила Франція (у 1963 році), Люксембург (в 1974 році), Ізраїль (у 1980 році).

Підрахунок голосів

У 2007 році в країнах Західної Європи розгорнулася кампанія проти блокового голосування, завдяки якому дві третини фіналістів та трійка найкращих виконавців на конкурсі в Гельсінкі були представниками країн колишнього СРСР чи Югославії. Такий результат пояснювали тим, що ці країни-сусіди традиційно ставлять один одному високі бали. Британський публіцист Тім Мур заявив, що "це вже не голосування за пісні, а швидше з'ясування питання про те, скільки у тебе тіточок в Чорногорії". Представник австрійської телекомпанії ORF заявив, що переможця тепер визначає "не якість пісні, а країна походження", через що Австрія вирішила не брати участі в конкурсі в 2008 році. Швейцарська газета Le Temps назвала це явище "молдавським синдромом", а німецька Bild - "східною мафією".

У 2006 році на конкурсі в Афінах перше місце несподівано для всіх зайняв фінський гурт Lordi. Представник Росії Діма Білан опинився на другій позиції. Російська сторона звинуватила країни-учасниці конкурсу в протестному голосуванні та небажанні бачити російських виконавців на міжнародній сцені.

В 2002 році газета Dagbladet (Норвегія) звинуватила делегації Кіпру, Македонії, Греції, Хорватії, Росії, Мальти і Румунії в нечесній грі на конкурсі. Видання написало, що на талінському Євробаченні ці країни домовилися поділитися один з одним високими оцінками.

У 2003 році після фіналу Євробачення в Латвії Перший канал подав у EBU скаргу на Ірландію, де голосування телеглядачів по телефону в останній момент замінили голосуванням національного журі. За твердженням російського телеканалу, зміна процедури вплинула на результат виступу гурту Тату від Росії групи, яка зайняла в результаті третє місце. EBU відмовився переглянути підсумки конкурсу.

У 1969 році переможцями Євробачення оголосили одразу чотирьох учасників - Францію, Нідерланди, Іспанію та Великобританію. Кожна з цих країн набрала у конкурсі по 18 балів. Наступного року Фінляндія, Норвегія, Швеція та Португалія бойкотували Євробачення в знак протесту проти скандального голосування.

У 1963 році Норвегія не встигла вчасно підрахувати голоси своїх членів журі на Євробаченні в Лондоні і оприлюднила попередні результати. Потім були оприлюднені остаточні дані, які значно відрізнялися від спочатку оголошених.

Порушення правил конкурсу

У 2000 році переможцем Євробачення в Стокгольмі став данський дует Olsen Brothers. Ветерани сцени на 40 очок випередили 16 річну представницю Росії Алсу, яка вважалася однією з фавориток конкурсу. У своєму виступі данці використовували комп'ютерну обробку голосу, що заборонено правилами конкурсу. Тим не менш, це порушення організатори не зауважили. Спроба російської делегації домогтися дискваліфікації співаків завершилася нічим - EBU не став розглядати скаргу.

У 1999 році Хорватію позбавили 33% набраних очок за використання фонограми з чоловічим бек-вокалом, оскільки всі співаки повинні співати на сцені вживу.

У 1994 році на Євробаченні в Дубліні польська співачка Едита Гурняк, порушуючи правила конкурсу, на репетиції виконала свою композицію To nie ja англійською мовою. Польщу не дискваліфікували, оскільки цього вимагали тільки шість країн-учасниць із потрібних правилами тринадцяти.

У 1973 році на Євробаченні в Люксембурзі іспанських виконавців, які виступали з піснею Eres Tu, звинуватили в плагіаті. Згодом подібні звинувачення висувалися проти Швеції (Take Me to Your Heaven), Болгарії (Lorraine), Великобританії (Flying the Flag), однак всі вони не були підтверджені.