Ніч із суботи на неділю. На годиннику 22.53. До під’їзду під’їхало таксі. Водій із цікавістю розглядає дівчину, що направляється до його авто. В ажурній піжамі, величезних тапках, закутана в махровий халат. У руках – плюшевий ведмедик. Чубчик підібраний бантиком. Це я. Їду на третю піжамну вечірку в „Каштан”, що на Швабській.



На вулиці перед входом у клуб двох постійних відвідувачів закладу не пропускає охорона. "Вибачте, хлопці, сьогодні закрита вечірка. Тільки для тих, хто в піжамах". Хлопці не ображаються. Їдуть додому – перевдягатись. А всередині гармидер і сміх. Хтось демонструє свою піжаму, хтось б'ється подушками. Посередині данс – напівматрац. Коли ви востаннє скакали на власному ліжку? А на ліжку посередині модного клубу? Хто із вас взагалі бачив ліжко на дискотеці?

Кумедно було побачити банкірів, викладачів УжНУ і навіть працівників обласної ради в "домашньому" – без підборів чи ідеально випрасуваних краваток. Після третьої в тапках і не переодягаючись усім натовпом пішки направились продовжувати гуляння в дочірній клуб „Каштана" – Panorama.

Про все інше, що відбувалось у клубі в розпал вечірки, не скажу, бо цензура газети, що читають вдень, не пропустить того, що відбувалось на вечірці після опівночі. Це треба бачити. Тож чекаємо піжамну вечірку під номером 4.