Немає кращого способу зрозуміти стандарти краси того чи іншого часу, ніж витвори мистецтва. Прогрес не стоїть на місці, на зміну живопису прийшла фотографія, а потім «рухливі картинки» - кіно. Голлівудська «Фабрика Мрій» породила один з головних міфів ХХ століття, історії нових Попелюшок - легенди про кінодів.

Коли мова заходить про легендарних акторок, першою на згадку приходить Мерилін Монро. Яскрава зовнішність, повне подій життя, роман з президентом США та загадкова смерть - усе це наділило іі образ таємничістю та особливою привабливістю. Загадка Мерилін Монро досі бентежить найкращі розуми світу. Ким вона була? До чого прагнула? Про що мріяла? Книга знаменитого історика кіно Сінді де ла Оза «Мерлін. Незабутня» не тільки розповість історію сором’язливої сирітки, яка стала світовою зіркою, але і познайомить з унікальними документами з особистого архіву Монро. Це видання - данина пам'яті та поваги жінці, яка просто хотіла бути щасливою.



Неможливо уявити список найпрекрасніших і найбажаніших актрис без Марлен Дітріх. Ця жінка створила себе сама: особу, тіло, ходу, голос, манери. Її образ «пристрасної жінки зі сталевим хребтом» вигідно відрізняв актрису від сучасниць. Але навіть до чарівної Марлен успіх прийшов не одразу. Вона багато працювала в театрах і кіно, але отримувала лише епізодичні ролі і ніякого визнання публіки. Однак в 1929 році відбулася доленосна зустріч Дітріх із режисером Йозефом фон Штернбергом. Головна роль в його фільмі «Блакитний ангел» зробила Марлен знаменитою. Фільм мав колосальний успіх, в Європі зійшла нова зірка - Марлен Дітріх. Зійшла, щоб не гаснути ніколи. Екстравагантність Дітріх виявлялася не тільки в епатажних нарядах і ролях, але і в її бурхливму особистому житті. Романи з Ремарком, Габеном і навіть президентом Кеннеді обговорювали по обидва боки Атлантики. Вона створила новий образ жінки - музи ХХ століття, що поєднує в собі невинність і порок, зухвалу сексуальність і холодну неприступність. Найповніша біографія актриси викладена в книзі Доротеї Холмс «Марлен Дітріх. Блакитний янгол світу».



У другій половині ХХ століття, коли наслідки світових воєн злегка згладилися, а їх жахи - призабулися, прийшов час нових стандартів жіночої краси. І знову, як і у всіх питаннях моди, перемогла Франція. У 1956 році на екрани вийшов фільм Роже Вадима «І Бог створив жінку…», який перетворив молоду актрису і модель Бріджит Бардо на світову зірку.



Шанувальники красуні навіть не уявляли, яку битву за право обрати професію актриси їй довелося витримати. Консервативно налаштовані батьки були проти богемного життя, навіть коли їхні друзі запропонували юній Бріджит взяти участь у модному дефіле. В 16 років дівчинка не вважалася красунею, але її дивовижні легкість і пластика, набуті на заняттях у знаменитого хореографа Бориса Князева, в сумі з незвичайною зовнішністю стали знахідкою для індустрії моди. Побачивши одного разу на обкладинці журналу цю вражаючу дівчину, Роже Вадим зрозумів, що знайшов свою музу. Саме він запропонував її кандидатуру на головну роль в новому фільмі режисера Марка Аллегре. Бардо успішно пройшла проби, але зйомки довелося скасувати. Кінодебют відкладався, зате двоє найяскравіших представників французького мистецтва вступили у шлюб. Роки безгрошів'я і відчаю підточили відносини. За фільм «І бог створив жінку» та всесвітню славу Роже Вадимові довелося заплатити сімейним щастям. Обожнювана дружина пішла до Жана-Луї Трентіньяна, чию зірку на небосхилі кінематографа теж запалив Вадим. За наступні 18 років Бріжит знялася більш ніж в 50 картинах, поки в 1974 році напередодні свого сорокаріччя не заявила про завершення кінокар'єри. З 1986 року Бардо активно займається захистом тварин у всьому світі, небайдужа до політики і веде активну соціальну роботу. Вона зуміла вчасно зупинитися і залишитися в серцях людей та на кіноекранах символом всього найкращого, що було в 50-х: свободи, молодості і любові. Про все це та багато іншого написала в своїй книзі «Неупереджено» Марі-Домінік Лельвер.

Звання "останньої кінозірки Європи ХХ століття" журналісти присвоїли блискучій Катрін Деньов - і не дарма. За всю свою довгу кінокар'єру вона жодного разу не дозволила собі навіть незначного прояву поганого смаку. Її сувора, холодна краса приваблювала безліч чоловіків, але не всі могли змиритися з тим, що божественна краса ховає за собою земну і дуже пристрасну жінку. Вперше на знімальний майданчик Катрін привела сестра. Але, до зустрічі зі знаменитим Роже Вадимом, кіно було для мрійливої і боязкої дівчини тільки способом підзаробити. Саме Вадим створив її знаменитий образ, котрий журналісти прозвали "шматочком льоду в склянці віскі". Він же подарував їй сина. І досвід. Уже тоді Деньов зрозуміла, що для неї немає нічого, дорожче за свободу. І, щоб зберегти це почуття, від чоловіка потрібно йти першою. Це правило нарівні з романами з найвідомішими чоловіками сучасності створило їй славу фатальної жінки. Катрін Деньов ніколи не шукає легких шляхів. Після тріумфу кінострічки "Шербурзькі парасольки" перед нею відкривалася широка дорога до світу романтичних комедій, але вона вибрала тернистий шлях експериментів - і досягла успіху. Вона ніколи не оглядалася на інших, і це загартувало її. Колись Жерар Депардьє сказав, що мріяв би бути таким чоловіком, як Катрін Деньов. У ній поєднуються сила і слабкість, ніжність і жорстокість, закритість і нехтування громадською думкою. Про всі контрасти, приховані за холодною французькою зовнішністю читайте в найвідвертішій біографії "Катрін Деньов. Моя нестерпна краса".



Мабуть, єдиною кінозіркою минулого століття, чиє ім'я не тріпала жовта преса, була Одрі Хепберн. Славу їй приніс не тільки драматичний талант, а й рідкісна в акторському середовищі доброта. Жінка, чиє дитинство було знищено нацистськими військами, пройшла через усі жахи окупації та здобула величезну внутрішню силу. Вона не тільки не озлобилася, але й знайшла своє покликання - дарувати тепло і любов усім, хто її оточував. Кар'єра Одрі складалася зовсім не безхмарно. З раннього дитинства вона мріяла про балет, продовжуючи заняття навіть під час війни. Заради балету вона не раз переїжджала і займалася, як одержима, щоб потрапити до кращих педагогів. Коли стало зрозуміло, що видатною балериною їй не бути, Хепберн почала шукати себе в різних творчих професіях: манекенниці, артистки кордебалету, театральної і кіноактриси ...



Режисери помітили незвичайне обличчя і стали запрошувати її на епізодичні ролі. Одрі швидко набирала популярності як актриса, чому сприяв роман з одним з найбажаніших наречених Англії Джеймсом Хенсоном. Було оголошено про заручини, але весілля так і не відбулося через катастрофічну зайнятість нареченої. Під час зйомок фільму "Ми їдемо до Монте-Карло" Одрі Хепберн помітила знаменита письменниця Колетт, яка перебувала в марних пошуках виконавиці головної ролі для бродвейської постановки її роману "Жіжі". Не слухаючи заперечень, вона переконувала Одрі спробувати себе на бродвейській сцені і мала рацію - спектакль мав гучний успіх. У той же час студія "Парамаунт" влаштувала кінопроби до фільму "Римські канікули". Спочатку головна роль призначалася знаменитій Елізабет Тейлор, але її не відпустила на зйомки студія "МGM", з якою у актриси був укладений контракт. Проба Одрі Хепберн була визнана "однією з кращих зроблених в Голлівуді, Нью-Йорку чи Лондоні за всі часи". Але студія виставила умову - Одрі повинна була змінити прізвище, щоб не викликати претензій з боку американської зірки Кетрін Хепберн. Молода актриса прямо заявила, що або її беруть цілком - разом з прізвищем, або не беруть взагалі. "Парамаунт" змушена була погодитися. Фільм "Римські канікули" став не тільки зоряним часом для Одрі Хепберн, а й великою удачею для студії - він отримав кілька престижних нагород, в тому числі Оскар за головну жіночу роль.

На зйомках наступного фільму "Сабріна" відбулася доленосна зустріч: молода актриса вперше працювала з нещодавно створеним ательє Юбера де Живанши. Цей творчий союз буде одним із найбільш тривалих і плідних в історії кіно. 25 вересня 1954 року в Швейцарії відбулося весілля Одрі Хепберн і Мела Феррера, відомого актора, інтелектуала і спортсмена. Сімейне щастя не могло бути повним без дітей, але через слабке здоров'я молодої дружини всі спроби завершувалися трагедією. Нарешті в 1960 році у пари народився син, якого назвали Шон - "дар Божий".

Повернення до світу кіно було тріумфальним - головна роль в екранізації роману Трумена Капоте "Сніданок у Тіффані" стала новою американською легендою. На жаль, сімейне життя неухильно котилося до занепаду, і, проіснувавши 13 років, шлюб розпався. Проте вже в 1968 році Одрі зустріла нове кохання. У новому шлюбі з Андреа Дотті вона змогла реалізувати себе як дружина і мати. На жаль, і цей шлюб виявився недовготривалим. Втретє вона дуже боялася помилитися і знову обпектися, але в особі Роберта Волдерса до неї прийшло таке довгоочікуване щастя. Разом з родиною вони жили в Швейцарії, зрідка виїжджаючи на прийоми та кінофестивалі. Саме тоді Одрі захопилася громадською роботою - вона відчула, що знайшла спосіб приносити в світ добро і користь. Уже після того, як лікарі винесли актрисі смертний вирок, вона взялася за написання мемуарів. В її книзі "Одрі Хепберн. Освідчення в коханні" ви не знайдете жодної плітки, гірких або образливих слів. Це вираження любові - до життя і світу. І вдячність за все, що вона змогла і встигла зробити.