З нового інтерв'ю Моніки Беллуччі для глянцю:

На цей раз ми не говоримо про фільми, проекти, про майбутн. Давайте зупинимося на цьому «зараз». Навіть якщо ураган ще не пройшов, навіть якщо це буде довга ніч, для Моніки Беллуччі є світло в кінці цієї кризи.

Ми це переживемо?

«Поки ми живі, ми всі ще тут. Ми всі в одному човні, в однаковому стані», - говорить актриса, яка після початку пандемії переїхала на південний захід Франції, на атлантичне узбережжя, для того, щоб жити, як вона каже «в ув'язненні». Вона зробила це для своїх маленьких дівчаток, Діви - 15 років, і Леоні - 9 років, які також можуть зустрічатися з батьком, Венсаном Касселем, який знаходиться в будинку по сусідству. З вікна, крім саду, - море.

«Ми не можемо виходити, але ми бачимо його здалеку».



Як справи, Моніка?

«У нас все добре. Я з дівчатками тут - на узбережжі басків - з 17 березня. Леоні приїхала з подругою, і Діва теж: я не одна, ми не одні».

Який був вплив коронавірусу на вас?

«Я відчувала, ніби це хвиля, яка набирає силу, цунамі. У момент, коли ми почули про це, ми всі були вражені. Не було можливості вжити запобіжних заходів. Коли ми дізналися, він уже був серед нас».



Що відбувається у Франції?

«Ситуація трагічна. Реанімації повні, і французи звернулися за допомогою до Швейцарії і до Німеччини. На початку були ті, хто говорив, що це всього лише застуда, але потім люди почали вмирати, величезна кількість померлих. Зрозуміло, що цей вірус забрав життя багатьох людей, він приносить біль багатьом сім'ям. Я спілкуюся з людьми в Парижі, які хворіють, або у яких хворі близькі».

Коли Ви прийняли рішення виїхати з Парижа?

«Коли я почула, як міністр сказав по телевізору, що тільки в середині червня будуть поліпшення. Це була середина березня, ще три місяці. У цей момент я поїхала. Я відчувала, ніби сіла на останній поїзд».